Новенна до святого Йосифа
милостями відомого у костелі святого Йосифа в Кракові
В різних терпіннях і випробуваннях цього життя великою розрадою є для нас заступництво святих. Вони бо, пройшовши такими ж шляхами земного життя і самі зазнавши нашої немічності, милосердяться над нами і підтримують нас у небесах своїми молитвами тим плідніше, чим більше назбирали собі милостей у Бога. Бог також хоче, щоб ми вшановували тих, кого Він ушанував у небесах і кого Він назвав своїми друзями. Тому Він прагне, щоб ми вдавалися до посередництва святих у різних наших потребах і з цієї ж причини охоче вислуховує просьби, які вони за нас возносять.
Святому Йосифу належить, після Пресвятої Матері, наша особлива шана. Він бо перебував у найближчих відносинах зі Спасителем, після Пресвятої Діви був вознесений до найвищого достоїнства, ставши Опікуном і названим Батьком Дитяти, а його чесноти і надзвичайна святість життя прихилила до нього Серце Ісуса і здобули особливу милість у Бога.
Свята Церква завжди віддавала Йосифові честь більшу, ніж іншим святим, і заохочувала до цього вірних. Церква представляла його як найдосконаліший взірець християнського життя, як найнадійнішого опікуна у всіх потребах, а особливо як покровителя доброї смерті.
Наскільки певною є опіка святого Йосифа, постійно доводить досвід. Святі Господні визнавали, що за його заступництвом отримували від Бога особливі благодаті. Святий Франциск Сальський привселюдно висловлював свою вдячність за чудесну опіку святого Йосифа над ним, називав себе його шанувальником, слугою і власністю. Свята Тереза Авільська свідчить у своїх творах: «Не пам’ятаю, щоби я колись закликала опіку святого Йосифа і не була вислухана. Чудесні ті благодаті, якими мене Бог через нього обдарував…» Подібні свідчення давали і дають безустанно всі ті, котрі у своїх турботах і клопотах у нього шукали помочі.
Тому немає нічого дивного, що молитовне вшанування святого Йосифа все більше розвивається і поширюється, а свята Церква, стикаючись у своїй діяльності з численними перешкодами, зазначаючи в багатьох країнах утиску від ворогів Імені Христового, невпинно прикликáє опіку не лише Марії, а й опіку святого Йосифа.
Спосіб звершення цієї новенни
Якщо хтось бажає належно звершити цю новенну, слід обрати собі дев’ять днів підряд, найкраще дев’ять днів перед урочистістю святого Йосифа (10–18 березня) і присвятити їх цьому молебню, дотримуючись наступних вказівок:
– щоби легше було випросити у Бога благодаті за заступництвом святого Йосифа, щодня бери участь у святій Месі;
– першого і останнього (або принаймні останнього) дня цієї новенни приступи до таїнства Примирення і до Господнього столу; гідним похвали є щоденне прийняття святого Причастя;
– на початку визнач інтенцію, в якій хочеш відправити новенну на честь цього святого, щоб його заступництво перед Богом випросило тобі благодаті, необхідні для спасіння; при цьому можеш назвати ту особливу милість, яку прагнеш отримати;
– читай і розмірковуй ретельно над поданими на кожен день роздумами про чесноти святого Йосифа і спонукай своє серце до їхнього наслідування;
– відмов набожно перед образом святого Йосифа додану до кожних роздумів відповідну молитву, а після них літанію до святого Йосифа;
– ревно виконуй постанову, прийняту на кожен день, і впродовж дня часто повторюй молитовні заклики.
Вступна молитва перед кожними роздумами
Боже, вчини силою своєї благодаті, щоб я всі думки, всі почуття мого серця, всі порухи моєї душі скеровував на служіння і на славу Твоєї божественної величі і щоб у цих роздумах осягнув жадáні плоди.
С. Молись за нас, святий Йосифе.
В. Щоб ми удостоїлись обíтниць Христових.
День 1
Святий Йосиф – взірець християнського смирення
Приглянься насамперед до смирення святого Йосифа, адже смирення, як вчать Отці Церкви, є першою християнською чеснотою. Вони вважають її фундаментом і коренем усіх чеснот, без неї жодна інша чеснота не може встоятися. Святий Кипріян називає її основою святобливості, а святий Бернард – фундаментом і стражем інших чеснот. Як квітка живиться соками, що надходять від кореня і від нього бере зростання, а відрізана від кореня в’яне, так і кожна чеснота, як говорить святий Григоріq, якщо не тримається кореня смирення, швидко засихає і гине.
А в чому вона полягає? А в тому, що людина визнає власну немічність, безсилля і повну залежність від Бога, і внаслідок цього оцінює себе і свої вчинки за справжніми мірками. Тому смиренний не хизується нічим, бо знає, що все, що в ньому є доброго, походить від Бога, що він сам вийшов із нічого; він не возвишає себе над іншими, бо відчуває свою злиденність і низькість; любить упокорення, бо знає, що воно слушно йому належить; не гнівається, не засмучується нічим, адже знає, що всі прикрі події відбувається або з волі, або з допуску Бога, його Господа і Творця. Тож ця чеснота так люба Богові, що нічого милішим Йому бути не може. Угодна Йому була смиренна Слугиня Його Марія, угодним Йому також був смиренний слуга Йосиф, а оскільки він любить вивищувати смиренних, тож вивищив і його після Пресвятої Діви понад всяке людське достоїнство.
Смирення святого Йосифа проявляється в усьому його житті. На ньому, як на найкращому тлі, виникли і розвилися всі його чесноти, якими він засяяв у всій повноті. Святий Йосиф походив із царського роду Давида, тобто за уявленнями світу він був ніби призначений для трону і розкоші. Бог допустив на нього вбогість, а він любить цю вбогість і не прагне вивищитися.
Не знаючи нічого про достоїнство, яке його очікувало, святий Йосиф заручився зі смиренною Дівою Марією. Але коли дізнався, що незбагненні Божі присуди обрали Її Матір’ю Спасителя, він сповнився почуттям такого глибокого смирення, що аж вважав себе не гідним проживати із Нею під одним дахом. А коли став опікуном Ісуса, коли Ісус називав його своїм батьком, чи це достоїнство зменшило в ньому смирення? Ні, зовсім навпаки: в ньому ця прекрасна чеснота зросла під впливом чудесного прикладу смирення, який давав Спаситель.
Тепер подумай: а яким є твоє смирення? Стільки в тобі злого, стільки нечестивих схильностей, стільки разів ти скоїв тяжкий гріх, через який відвернувся від Бога. А чи визнаєш всю свою злиденність? Якби ти її визнавав, ти б охоче приймав упокорення, не гордував би ближнім, не возвишався над іншими, не впадав би у гнів, коли станеться щось прикре. А ти як чиниш? Не раз високо несешся, хизуєшся дарами, які отримав від Бога, ніби ти сам їх добився. У ближньому рідко бачиш щось добре, хвалиш і превозносиш свої вчинки, а вчинки ближніх картаєш або зле в них вбачаєш. Нехай же тільки хтось тебе впокорить, нехай щось зганить в тобі – о, як ти тоді гніваєшся, яке обурення відчуваєш до нього! Зроджується в тобі бажання помсти, а коли ти ближньому не можеш в нічому допекти, то принаймні живиш і підтримуєш в серці злобу до нього.
Тож прийми рішення віднині приборкувати поривання себелюбства і своєї вродженої гордині. Не переоцінюй своїх позитивних рис, пам’ятаючи, що сам по собі ти більше здатний до гріха, ніж до добра. Спокійно терпи задля Бога всі пониження і впокорення, знаючи, що за твої гріхи вони слушно тобі належать. Не гордуй іншими і не возносись над ними.
Прохання до святого Йосифа
Святий Йосифе, прошу тебе задля твого батьківського серця і заради тієї любові, яку ти мав до Ісуса, довіреного твоїй опіці, та тієї любові, якою Ісус тебе взаємно любив: дбайливо старайся про освячення моєї душі. Будь моїм провідником, будь моїм взірцем, будь моїм заступником у Бога. Випроси мені благодать, щоби постанову, яку сьогодні приймаю, я вірно виконав і щоб я завжди старався вдосконалюватися у цій твоїй чесноті, про яку я сьогодні розмірковував, щоби через наслідування твого святобливого життя я дійшов до вічного щастя на небесах. Амінь.
Молитовний заклик
Святий Йосифе, погорджений людьми і великий в очах Божих, випроси для мене істинне смирення.
Постанова
Сьогодні я терпеливо прийму якесь впокорення або зроблю ближньому якусь послугу, якій противиться моє самолюбство.
День 2
Святий Йосиф – взірець ангельської чистоти
Ісус, який сам є святістю і вершителем всякої чистоти, знаходить вподобання лише в чистих душах. Він хотів, щоб Його Мати була Дівою; Його пришестя оголосив світові цнотливий провісник Йоан Хреститель; один із Його учнів, який сяяв цнотою незайманої чистоти, був допущений до особливих таємниць Його Серця; і також святий Йосиф, який мав захищати Його батьківською опікою, мав відзначитися в цій чесноті, а з лілією дівочості поєднувати квіти всіх інших чеснот.
Він дійсно з дитинства вирізнявся цією ангельською чеснотою. Марія, Непорочна і Найчистіша Діва, обрала його стражем своєї дівочості і ця обставина дає чесноті святого Йосифа найкраще свідчення. Марія, яка через своє Непорочне Зачаття ясніла більше, ніж сонце, а в дитинстві присвятила Богові свою чистоту вічним обітом, Вона, яка цю небесну чесноту ставила вище над гідність Матері Божої, не могла інакше дозволити прийняти святого Йосифа своїм обручником і проживати з ним під одним дахом, як тільки просвітлена світлом з неба про його бездоганну чистоту.
Яким же чистим мало бути серце святого Йосифа, до якого тулилося так часто Пресвяте Серце Ісуса – те серце, яке притискало до себе саму Святість, Втіленого Бога. А якщо дівоча чистота святого Йосифа була бездоганною ще до того, як його поєднали святі узи з Ісусом і Марією, то як же чудесно мала зрости у ньому ця чеснота під впливом постійного спілкування з цими Пресвятими Особами!
Святий Йосиф залюблений у чистоту. Тож якщо хочеш заслужити на його особливу опіку, а ще більше на вподобання і милість у Бога, старайся з усіх сил і всіх своїх можливостей осягнути цю ангельську чесноту. Цей справжній і неоцінéнний скарб душі, але скарб, прихований в недосконалому тілі – дуже крихкій посудині. Найменша неуважність може призвести тебе до втрати цього скарбу. Тож пильнуй за собою, пильнуй з великою чуйністю, пильнуй над всіма імпульсами і почуттями свого серця, чувай над прагненнями, чувай над своєю уявою.
Прохання до святого Йосифа
Святий Йосифе, непорочний обручнику Цариці Дів, чудесний взірець і чуйний опікун чистих душ, будь хранителем моєї чистоти. Вчини, щоб, ідучи твоїми слідами, а також слідами твоєї Пречистої Обручниці, я щиро возлюбив цю ангельську чесноту і вберіг її незаплямованою посеред всіх спокус світу. А оскільки їй звідусуюди загрожує стільки небезпек, вчини також своєю чудесною опікою, аби я вмів їх оминати і вів чисте життя, щоби Бог міг завжди споглядати на мене з уподобанням. Амінь.
Молитовний заклик
Серце чисте сотвори в мені, о Господи!
Постанова
Сьогодні прийму якесь тілесне зречення, а в майбутньому буду старанно уникати всього, що загрожує чесноті чистоти.
День 3
Святий Йосиф – взірець терпеливості у бідності та покровитель убогих
Святий Йосиф впродовж усього життя залишався у найбільшій вбогості і через убогість дав нам приклад, як потрібно поводитися в нестатках і потребах нашого життя.
На цьому світі є багато різноманітних речей, але найбільше людей скаржиться на бідність. Дійсно, скільки ми бачимо вбогих, які тяжко працюють в поті чола і ледь можуть прогодуватися. Скільки є батьків і матерів сімей, які, поглинуті турботами про своїх бідних дітей, у нестачі найважливіших речей плачуть і нарікають, а навіть часом в безмірному розпачі вважають себе найнещаснішими.
Але чи вбогість дійсно є таким великим нещастям? Коли б так було, то напевно Бог осипáв би багатствами своїх вірних слуг, то би принаймні не залишав у бідності Йосифа і Марію, які так були Йому угодні і яких Він возлюбив особливою любов’ю. А проте поглянь на Святе Сімейство! Зайди в майстерню Йосифа і побач, як цей бідний тесля, хоч і походив з царського роду, тяжко трудиться, як у поті чола працює задля заспокоєння необхідних життєвих потреб. Дивись, як у Вифлеємі, де його ніхто не хоче прийняти, даремно шукає скромного притулку. Гляди на вбогу стайню, в які він змушений шукати прихисток для Марії і Божого Дитяти. Приглянься до злиднів і труднощів Святого Сімейства, яким святий Йосиф не завжди міг зарадити. Іди теж за ним до Єгипту і задумайся, якою гіркою була його ситуація в чужій країні, без допомоги, без знайомих, без елементарних засобів для існування.
Бачачи все це, чи будеш іще скаржитися на свою бідність? Чи скажеш ще, що Бог несправедливий, бо залишає тебе в убогості? А чи ти кращий від святого Йосифа, який був для Бога наймилішим слугою? Чи скажеш іще, що Бог не дбає про тебе, що Він забув про тебе? А чи Бог інакше чинить зі святим Йосифом, якому Він довірив найдорожчі скарби небес? Чи будеш себе вважати найнещаснішим тому, що в цьому житті зазнаєш трохи нестатків?
Якщо так, то це означає, що ти зовсім не знаєш вартості своєї вбогості. Твоя вбогість зовсім не є нещастям, а найкращим засобом для спасіння, який даний тобі Богом. Бог знає, що робить. Він є найкращим Отцем, який прагне твого щастя і підбирає для цього відповідні засоби.
Хочеш знати, чому Він дає тобі вбогість чи інше випробування? Таж Він насамперед хоче дати тобі можливість спокутувати твої давні гріхи, а далі – нагоду назбирати заслуги для вічності. Він хоче випробувати твою чесноту і, врешті, прагне відірвати твоє серце від землі і піднести його до неба. Бо якби ти мав достаток і коли б збувалися всі твої задуми, то ти б усе більше прив’язувався до землі і забув би про небо, тим часом як це тільки місце випробування і паломництва до вічності.
Святий Йосиф ніколи не нарікав на свою бідність, не втрачав надії, не впадав у смуток. Дійсно, він уболівав серцем, дивлячись на нестатки найдорожчих для себе людей, Ісуса і Марії, яким він не міг зарадити, але він спокійно це зносив, бо знав, що такою є Божа воля, що заради Бога і заради неба треба все пережити і перетерпіти.
І ти не впадай у розпач в бідності, не нарікай, не засмучуйся надто, а пам’ятай про вічні скарби, які Бог готує тобі на небесах. Витримуй терпеливо всі випробування долі, бо така воля Божа, щоби через страждання цього життя ти вислужив собі щастя небесне. Благодать Божа – ось єдиний скарб душі. І навіть якщо ти впродовж усього життя зазнаватимеш найбільшої бідності, але при цьому маєш Бога в серці і перебуваєш в Його благодаті аж до кінця, ти – найщасливіша людина.
Святий Йосиф є особливим Покровителем убогих. Оскільки він зазнав у житті великої вбогості, тепер він милосердиться у небі над нашими злиднями. Його допомогу в наших земних випробуваннях отримував усякий, хто про неї просив. Тож іди до святого Йосифа у тяжких турботах і своїх клопотах, а його опіка ніколи не покине тебе напризволяще.
Також прийми сьогодні рішення ніколи не прив’язуватися серцем до благ цього світу, пам’ятаючи насамперед про слова Спасителя: «Шукайте перш за все Царства Бога, а це все вам додасться» (Мт 6, 33). Стань убогим духом, адже така вбогість – це справжнє багатство за словами Божественного Вчителя: «Блаженні убогі духом, бо їхнє Царство Небесне» (Мт 5, 3).
Прохання до святого Йосифа
О Йосифе, блаженний Живителю мого Спасителя, твоїй опіці віддаю тіло і душу мою. Борони мене, підтримуй і рятуй у всіх моїх потребах та водночас вчини своїм могутнім заступництвом перед Богом, щоб я в негараздах цього життя ніколи на втратив Божої благодаті, цього найдорожчого скарбу моєї душі і радше щоб утратив всі земні блага, ніж Бога і вічне небесне щастя. Амінь.
Молитовний заклик
Святий Йосифе, благоволи мене підтримувати у всіх моїх потребах!
Постанова
Намагатимуся втішити сьогодні якогось убогого, згідно зі своїми можливостями, добрим словом або милостинею.
День 4
Святий Йосиф – візрець покірності Божій волі та досконалого послуху
Людина по своїй природі зобов’язана сповнювати в усьому Божу волю, бо для цього її сотворив Бог. Ми це осягаємо вже світлом власного розуму, а Бог нагадує нам ще виразніше цей наш природний обов’язок, коли мовить: «Господа Бога свого боятимешся і Йому одному служитимеш». Служити ж означає не що інше, як тільки виконувати волю самого володаря. Тому теж воля Божа є єдиним побудником наших добрих учинків і всієї християнської досконалості. Чим вірніше людина сповнює Божу волю, чим докладніше узгоджує з нею всі свої вчинки, тим вона святіша і приємніша Богові.
Святий Йосиф упродовж життя відзначався найдосконалішим послухом Божій волі, незалежно від того, яким чином вона була йому об’явлена. Євангеліє нагороджує його почесним титулом мужа праведного, адже він із наймолодших років жив у великому трепеті Божому і виконував якнайвірніше і якнайдосконаліше всі приписи закону Божого і людського. Тричі на рік він прямував до Єрусалиму, щоб там відзначати найважливіші свята, як цього вимагав Закон, так само дотримувався всіх інших приписів Закону. Без нарікань він був послушним навіть язичницькому правителю, знаючи, що всяка влада походить від Бога. Він охоче виконував накази Ангелів, навіть якщо вони наказували щось таке важке і дуже прикре, як втеча до Єгипту – краю чужого і ворожого. Достатньо Йосифу було побачити найменший знак Божої волі, як без жодного зволікання він виконував наказане. «Так чинить усякий, – говорить святий Бернард, – хто на взірець Йосифа є істинно послушним. Такий, як тільки почує наказ, не чекає і не зволікає. Вухо його уважно слухає, що йому наказують, ноги готові до виконання наказу, руки так квапливо беруться за діло, що часом навіть випереджають сам наказ».
Святий Йосиф виконував накази без найменшого спротиву, без відмовок, без нарікання, без жодного огляду на труднощі, без огляду на прикрощі, навіть найдошкульніші, без жодного огляду на небезпеку, навіть очевидну. Він не зважає ні на що – лише б тільки виконати Божу волю, бо він не бачив нічого святішого, нічого милішого, нічого дорожчого понад неї – і то настільки, що волів би померти, аніж у будь-чому їй спротивитися.
Який же це важливий для тебе предмет для роздумів! Подумай трохи, чи завжди ти готовий виконувати Божу волю? Бог відкриває тобі свою волю у заповідях. А ти як їх дотримуєшся? Пригадай, скільки ж разів добровільно і в повній свідомості ти порушував Божі заповіді, не раз навіть і у важкій матерії. Ти тоді ставив опір проти Бога, спротивився Його волі, якщо навіть не словами, то вчинком сказав: «Не вчиню так, як Бог хоче, волію догодити моїм пристрастям; знаю, що це ображає Бога, але мені миліша моя воля». Ти тоді ніби підносиш бунт проти Бога, адже кожен гріх, а особливо гріх смертельний, є непослухом щодо Бога. Може, ти вже виправив цю помилку у сповіді, може, Бог уже тобі її пробачив, але подумай сьогодні, яку постанову прийняти, як захиститися на майбутнє.
Бог також являє тобі свою волю через старших. Він не посилає до тебе ангелів, як до святого Йосифа, але дає тобі керівників, які тобі кажуть, що маєш робити, а Бог тобі наказує, щоб ти їх слухав як Його самого, ніби тобі безпосередньо Він сам наказав щось зробити. Ти можеш їх не послухати лише тоді, коли наказаний ними вчинок буде очевидним гріхом. В кожному іншому випадку накази старших є наказами самого Бога, тож якщо ти їм противишся, ти противишся самому Богу. А яким є твій послух щодо них? Чи виконуєш ти їхню волю? Чи, може, виконуєш їх лиш зовнішньо, про людське око, задля того, що люди скажуть, але чи твоя воля охоче приймає їхні накази? Може, ти нарікаєш проти старших, може, у своєму серці живиш до них відразу чи й гнів, може, потай осуджуєш їхні накази… В такому випадку це не є справжнім послухом Богові.
Християнський послух є істинною жертвою, і то жертвою, найугоднішою Богові, адже вона принесена Йому з власної волі, тобто з того, що нам наймиліше. Але саме тому послух має бути правдивим, а не вдаваним; повинен бути з доброї волі, а не з примусу. Послух має бути розумним, тобто виконаним задля Бога, він повинен спиратися на віру і міцне переконання, що коли старший наказує, це сам Бог наказує. Тільки такий послух випросить тобі справжні заслуги і щедрі дари неба, а одночасно й опіку святого Йосифа.
Прохання до святого Йосифа
Святий Йосифе, благоволи своєю опікою вчинити, щоб я добре пізнав необхідність і спасенні плоди безумовного послуху, численні і прекрасні приклади якого ти мені даєш. Не допусти, щоб я надалі залишався невільником моєї власної волі, яка веде мене до погибелі. За твоїм заступництвом і за заступництвом твоєї Обручниці твердо вирішую вжити всі сили моєї душі, щоб набути ідеальний послух, щоб завдяки йому я переміг всякі злі схильності моєї душі та безпечно дійшов до неба. Амінь.
Молитовний заклик
Говори, Господи, бо слуга Твій слухає. Хочу чинити все, що Ти мені накажеш.
Постанова
Зроблю іспит совісті, у чому я найчастіше я порушую послух, щоб у майбутньому виправити цю помилку.
День 5
Святий Йосиф – взірець щирої побожності у своїх щоденних справах
Побожність – це щира відданість Богу і постійне прагнення бути угодним Йому в усіх справах. Вона не полягає у довгому відмовлянні молитов і не в частих походах до храму, хоча це є її природним плодом. Суть побожності полягає в постійному спрямуванні душі до Бога, яке веде до того, що людина постійно шукає Бога в усіх, навіть найдрібніших, своїх справах, що вона чинить те, чого хоче Бог, і чинить це тоді й так, як цього хоче Бог.
Для цього непотрібні надзвичайні вчинки та героїчні прояви любові. Достатньо звичайних повсякденних справ, які людина у смиренні і любові присвячує Богові в добрій інтенції, а завдяки цьому істинно Його вшановує.
Святий Йосиф не робив надзвичайних речей, не чинив чудес, не сяяв вченістю перед світом, не робив нічого з того всього, що зазвичай приносить людині велику славу. Але те, чого жадав від нього Бог, Йосиф виконував із найпалкішою любов’ю, зі стійкою вірністю і повною самопожертвою, на яку він був здатен, він готовий завжди віддати Богові у жертві те, що мав найдорожче.
Йосиф був звичайним теслею, і знаючи, що Бог визначив йому цей стан, він вірно і сумлінно виконував всі обов’язки, з цим пов’язані. Він не шукав власного вивищення, не гнався за якимось кращим в очах світу способом життя. Кохаючи Бога всім своїм серцем, він був радий, що може Йому служити у смиренні і пониженні. Він насолоджувався своїм низьким станом і дбав лише про те, щоби своїми трудами бути угодним Богові та сповнювати Його святу волю. О, який величний Йосиф у своїй безмовності, коли веде своє смиренне життя у скромній майстерні! Він у стократ більший за всіх героїв і завойовників світу, імена котрих люди промовляють з обожненням. А які великі почесті він отримав за цю скромну працю, яку він виконував із гарячою любов’ю! Ось він заслужив цю величну благодать, що став опікуном Ісуса, що Цар неба і землі допомагав йому в роботі та слухався його наказів.
Так і наші повсякденні справи, коли ми виконуємо їх сумлінно і наполегливо з любові до Бога, приносять нам великі благодаті в Бога. В кожному стані і в кожній ситуації можна стати любим Богові, вірно виконуючи свої обов’язки. Ми повинні цінувати буденне, тихе, віддане сумлінній праці життя, адже воно віддаляє нас від гордині. Скромне життя краще схиляє нас до щирої побожності, врешті, вся наш досконалість полягає в тому, щоби все, що ми робимо, навіть найменші наші справи, ми чинили належно і сумлінно, згідно з Божою волею і зі щирої любові до Нього. «Вчинок без любові є поверховим і ні на що не здається», – говорить Тома Кемпійський. Все, що походить з любові, навіть і найнезначніше, приносить щедрі плоди. Щасливий той, хто на зразок святого Йосифа все робить з Богом і для Бога, за словами апостола: «Що тільки робите, робіть від душі, наче для Господа, а не для людей, знаючи, що від Господа одержите нагороду – спадщину».
Тож задумайся сьогодні над собою, як ти присвячуєш себе своїм повсякденним трудам. Спитайся себе, чи не занедбуєш своїх обов’язків? Чи з самовіддачею їм віддаєшся, шануючи в них волю Божу? З яких причин берешся за роботу: чи з любові до Бога, чи, може, з марнославства, про людське око чи з якихось інших мирських причин? Прокидаючись зі сну, чи підносиш думку і серце до Бога? Чи в ранковій молитві присвячуєш Богові всі труди всього дня? Чи впродовж дня пробуджуєш в серці ту добру інтенцію, яку ти повинен мати, щоб усе чинити для Бога? Якщо так будеш робити, то кожного дня назбируватимеш незліченний скарб заслуг, проведеш день із справжньою розрадою в серці, а Бог, який не дивиться на величину наших учинків, але на нашу добру волю, прийме всі твої справи, навіть найменші, вчинені з любові, як приємну собі жертву і віддячить тобі за неї щедрою винагородою.
Прохання до святого Йосифа
Святий Йосифе, напоумлений і заохочений твоїм прикладом, я прагну віднині всі свої справи і обов’язки виконувати для Бога і згідно з Його пресвятою волею. Але оскільки я піддаюся стільком слабкостям і так легко даю доступ до серця різним земним жаданням і мирським нашіптуванням, прошу тебе, дорогий мій Опікуне, випроси для мене в Бога необхідну для цього благодать і утверджуй мою волю, щоб я ніколи не збочив з дороги, вказаної мені Богом.
Молитовний заклик
Навчи мене, о Боже, сповнювати у всьому Твою волю!
Постанова
Буду старатися всі мої справи виконувати ретельно і з відповідною інтенцією.
День 6
Святий Йосиф – зразок зосередженості в прихованому житті
Приховане життя мирським людям здається незносним. Вони бо не знають тієї солодкої духовної втіхи, якою Бог напуває серця своїх вірних слуг, котрі щиро Його шукають. Адже побожні душі, раз скоштувавши цих небесних солодощів, воліють їх понад всякі насолоди і принади, якими світ зваблює своїх прихильників.
Святий Йосиф все життя провів відособлено від світу і в цьому відособленні почувався найщасливішим. За присудом Божого Провидіння Ісус народився в убогості і жив невідомим посеред людей аж до хвилини, коли розпочав діяльність Вчителя. Так, як і Йосиф, Він обрав спокійне приховане життя й особливо вподобав його, полюбив тиху працю ремісника і по можливості старався бути невідомим світу, щоб жити тільки для Бога. Молитва і роздуми були поживою душі святого Йосифа, навіть під час праці він не переставав думати про Бога і розпалювався до все гарячішої любові до Нього, а ця побожна зосередженість духа принесла йому спасенні плоди. Вона оберігала найдорожчі скарби благодаті, згромаджені в його душі, неустанно їх примножувала, вона освітлювала його помисли і чинила його чуйним і слухняними всяким Божим натхненням. З яким великим уподобанням споглядав Бог на чисте серце Йосифа у його скромному затишку, на це серце, в якому, ніби в обгородженому саду, буйно зростали чудесні квіти всяких чеснот.
І ти теж швидко би зростав у чесноті, коли б у гомоні та гаморі цього світу не розпорошував коштовних дарів благодаті. Чи хоча б уникав таких справ, розваг і такого товариства, які можуть тебе привести до збайдужіння щодо Бога. Якщо ти хочеш чинити поступ на дорозі досконалості й утверджуватися в Божому страху і Божій любові, ти обов’язково маєш бути шанувальником спокою і зосередження духа. У гаморі мирських розваг ти знайдеш все, що може тебе наразити на втрату Божої благодаті, і нічого з того всього, що могло би тебе вести до добра. «Скільки я йшов між людей, – говорив один слуга Божий, – стільки разів я повертався меншим». Натомість на самоті та в домашній тиші серце легко відкриває двері побожним натхненням благодаті, і Бог теж охочіше приходить до людини.
В реальності життєві обов’язки змушують нас спілкуватися з людьми і часто затягують нас у вир земних справ, але по-справжньому побожна людина завжди знайде відповідну хвилину, яку присвятить для зосередження духа чи на молитву. І ти, згідно зі своїми можливостями, наслідуй святого Йосифа і старайся осягнути цю настільки спасенну зосередженість духа. Не втручайся в чужі справи, хіба що цього вимагатиме любов, і не женись за суєтністю цього світу. Слідуючи за порадою Томи Кемпійського, а ще більше за напоумленням мудрості Божої, залиш суєту суєтним, а сам старанно думай про те, що наказав Бог. Передусім однак остерігайся всякого товариства, яке могло би тобі давати нагоду до лихого. Хоча й ти перебуваєш поміж добрими, тобі часом важко панувати над собою, а що ж може бути тоді, коли знатимешся з лихими! Тоді без особливої благодаті важко вберегти себе від гріха. А як можна розраховувати на цю особливу Божу поміч, коли ти сам, без примусу, легковажно кидаєшся в небезпеку? Хто любить небезпеку, в ній загине. Май постійно на пам’яті ці слова Томи Кемпійського: «Де б ти не був і куди не подався, будеш нужденний, якщо не звернешся до Бога». Візьми ці слова до серця і за прикладом святого Йосифа старайся жити у більшій зосередженості, ніж досі.
Прохання до святого Йосифа
Святий Йосифе, твоє життя було прихованим з Ісусом в Богові. Чим більше споглядаю на твій приклад, тим більше відчуваю потребу зосередити свій дух у молитві і тим частіше прагну роздумувати над істинами, які говорять про Бога і моє спасіння. Ісусе, Маріє, святий Йосифе, нехай віднині моєю гордістю і щастям буде ховатися в тіні Вашої чудесної опіки, щоб я, старанно зберігаючи уділені мені дари Божої благодаті, міг колись Вас оглядати у світлі та небесній славі та радіти з вами по всі віки. Амінь.
Молитовний заклик
Чим більше забудуть про мене люди, тим більше буде займатися мною Серце Ісуса.
Постанова
Проведу сьогоднішній день у якнайбільшому зосередженні духа.
День 7
Святий Йосиф – зразок непохитного уповання в Боже Провидіння
Ніщо не може більше втішити людину в різних життєвих випробуваннях, як віра в Боже Провидіння, тобто в ту батьківську дбайливу опіку, яку Бог простирає над усіма людьми. Він створив нас для вічного щастя і прагне кожного привести до неба. Дає нам теж всі необхідні благодаті, щоби спонукати нашу волю до добра, щоб вона не ставила перешкод на дорозі до осягнення цієї мети. Крім інших засобів, Бог часом допускає на нас різні труднощі та випробування, адже знає, що вони дієво можуть послужити для нашого спасіння.
Проте Боже Провидіння має у своїй опіці нашу земну поведінку і якщо тільки вона не суперечить вищому благу, тобто вічному спасінню, воно обдаровує нас також земними благами, жадаючи від нас лише щоб ми їх використовували належним чином. Адже Спаситель однозначно говорить: «Погляньте на птахів небесних, які не сіють, не жнуть і в клуні не збирають, та ваш Небесний Отець годує їх; хіба ви не цінніші від них? Шукайте перш за все Царства Бога і праведності Його, а це все вам додасться».
Для нас це велика розрада, коли ми знаємо, що маємо найкращого Отця, який дбає про наше благо набагато краще, ніж ми самі можемо це зробити. Ми не завжди знаємо, що буде для нас добре, а Бог знає все найкраще і Він щиро прагне нашого блага. Тому ми повинні повністю покладатися на Боже Провидіння. Це не лише наш обов’язок, але й найкращий засіб зібрати щедріші благодаті в Бога. Адже Бог, бачачи, що ми не надіємось на себе, але ввіряємо свою долю Його опіці, почувається ніби зобов’язаним не допустити, щоби наше уповання зазнало розчарування.
Святий Йосиф і в цьому є для нас найкращим взірцем. Достатньо назвати одну характерну рису із його цнотливого життя. Ось уві сні явився йому ангел і наказав від імені Бога, щоб він чимшвидше з Ісусом і Марією покинув рідний край, щоби перебратися до Єгипту і там залишатися до подальшого наказу. Такий наказ вдарив би як грім у серце кожного, хто не поклав всього свого уповання на Бога. Скільки тут труднощів і небезпек! Треба втікати негайно, без жодних приготувань, треба наражати Святе Дитя і Його Матір на тягарі і незручності, треба покинути свій край і вирушити в подорож до чужої далекої країни без засобів для проживання, не знаючи дороги; до народу іншої мови, інших звичаїв і традицій, до язичників, які ненавиділи єврейський народ, без жодних перспектив прогодувати сім’ю, знаючи наперед про найгірші злидні, найдошкульніші біди. Але Йосиф відкидає всі гризоти, всі людські міркування.
Покладаючи все своє уповання на Бога, він не зважає на труднощі і небезпеки, не вагається, не зволікає ані хвилини з виконанням наказу. На питає ангела про кошти на подорож, про те, як жити в Єгипті ані про те, скільки там треба бути. Все це залишає Богові.
Легко можна уявити, що він мусив перетерпіти, пробираючись з Дитям і Його Матір’ю через розлогі пустелі, дикі й незнані краї, яким важким було його життя в Єгипті. А проте він не зазнав розчарування у своєму упованні. Бог оточив його своєю опікою, вберіг від усяких небезпек, вирятував Ісуса з рук підступного Ірода, всі незгоди перетворив на добро, а після смерті тирана привів його знову зі Святим Сімейством до Назарету.
Бог, даючи тобі за приклад святого Йосифа, хоче тебе покликати до такого ж безмежного уповання на Його Провидіння. Пам’ятай, що Він керує твоєю долею, що нічого без Його волі чи допуску не діється, що Він – це наймилостивіший Отець, який бажає тобі щастя. Тому правильним буде, коли ти в усіх життєвих подіях будеш покладатися цілковито на його святу волю і завжди розраховувати на Його опіку і поміч, стараючись лише про те, щоби ніколи не противитися Його святим розпорядженням. Подумай, в чому ти раніше помилявся і що маєш виправити.
Прохання до святого Йосифа
Вірний слуго Божий, святий Йосифе, прикладе уповання на Боже Провидіння, як же мої почуття далекі від тих, які керували твоїм серцем. Щоденно кличу до Бога, називаю Його Отцем, кажу, що уповаю на Нього, проте немічна ця моя надія. Найменше випробування непокоїть і тривожить мене. Найлюбіший мій Оборонцю, випроси мені повну відданість присудам Божого Провидіння і непохитне уповання, яке підтримуватиме мене серед різних життєвих негараздів, напоюватиме втіхою і приведе до щастя вічного життя. Амінь.
Молитовний заклик
Бог мене провадить, нічого мені не бракує.
Постанова
Буду ввіряти Божому Провидінню потреби власні та своїх ближніх.
День 8
Святий Йосиф – зразок найпалкішої любові до Ісуса
Святий Йосиф любив Ісуса найпалкішою любов’ю, а цю любов він черпав у самому джерелі – в Пресвятому Серці Ісуса. І як могло бути інакше, адже він мав щастя тримати на руках Святе Дитя, тулити Його до свого серця, адже він безустанно вдивлявся в цей найдосконаліший зразок всякої святості, адже постійно пізнавав нескінченну доброту і любов Спасителя до людей, адже перебував у власності Ісуса, котрий говорив: «Я прийшов вогонь кинути на землю; і як же Я прагну, щоб він уже розгорівся!» Тож чи серце Йосифа могло не загорітися вогнем любові, перебуваючи так близько від палаючого найчистішою любов’ю Серця Ісусового?
Вже одне лиш те, що завдяки особливій Ісусовій благодаті святий Йосиф був обраний Його Опікуном, надзвичайно посилювало в ньому любов до Ісуса, адже Йосиф не тільки вбачав у цьому незаслуженому виборі особливу любов Ісуса до нього і тому прагнув віддячити зі всіх своїх сил, а й проживаючи постійно з Ним, мав нагоду пізнати ближче і досконаліше всі Його божественні ознаки. Жодну земну любов не можна порівняти з тією любов’ю, яку він мав до Ісуса, довіреного його опіці. Ця його любов не мала жодних меж, так само як не мала меж нескінченна доброта, яку він бачив в Ісусі. Тому він жив лише для Нього, готовий завжди виконати для Нього всі можливі послуги.
А якою є твоя любов до Ісуса? Від дитинства ти обсипаний щедрими дарами Його любові. Ще до того, як почалося твоє життя, ти вже був відкуплений Його Пресвятою Кров’ю. У святому хрещенні на тебе спливли потоки небесних благодатей, які Він випросив для тебе своєю смертю. Скільки разів Ісус пробачив тобі гріховні провини!.. Скільки разів годував тебе у святому Причасті своїм Пресвятим Тілом, приходив до твого серця, щоб якнайтісніше злучитися з тобою, щоб тебе розрадити, укріпити в добрі та покликати до любові того, що небесне. А як ти відповів на цю Ісусову любов? Подумай, як не раз ти був байдужий до твого наймилостивішого Спасителя, як не раз ставив вище від Нього втіхи цього світу.
Святий Йосиф цінував Ісуса понад усе, що могло тішити його на цьому світі. Втратити Ісуса було для його серця стражданням лютішим, ніж усі інші страждання. Коли він загубив Ісуса у храмі і три дні разом з Марією Його шукав, святий Йосиф був невтішний в жалю і великому болю, хоч і не було в цьому його провини. А ти із власної провини і добровільно через гріх не раз втрачав Ісуса, викидав Його зі свого серця. Який ти був тоді холодний і невдячний! Подумай, що маєш зробити в майбутньому і як вберегтися гріха.
Не буває вогню без пломенів. А пломенем любові до Ісуса є ревність про його славу. Ти не можеш дати про себе свідчення, що любиш Ісуса, якщо не дбаєш про славу Його імені, якщо не прагнеш, щоби всі люди пізнали і полюбили Ісуса так, як Він на це заслуговує, якщо ти сам не докладаєш в цьому старань. Ти не можеш чинити надзвичайних речей, проте роби все, що можеш. Старайся постійно примножувати в собі любов до Ісуса і вести до неї близьких із твого оточення.
Прохання до святого Йосифа
Святий мій Опікуне, Ти перебував у тісному зв’язку з Ісусом і любив Його найпалкішою любов’ю. Прагну і я всім серцем любити мого найдорогоціннішого Спасителя, а так як відчуваю, наскільки немічне, злиденне і холодне моє серце, прибігаю до тебе, святий Йосифе, і молю, щоб ти випросив для мене благодать любити Ісуса, а разом із Ним і Його Пресвяту Матір. Дай, щоб тут на землі я любив Його принаймні настільки, наскільки зможу і щоб колись у небесах любив Його по всі віки разом із тобою, святий Йосифе, та з Марією, твоєю Пречистою Обручницею. Амінь.
Молитовний заклик
Тобі, о Ісусе, віддаю своє серце. Вчини, щоб я любив тебе, як Ти цього гідний.
Постанова
Пожертвуй Ісусові з любові до Нього всі прикрощі, з якими ти сьогодні зіткнешся.
День 9
Святий Йосиф – Покровитель доброї смерті
Година смерті є найважливішим моментом в житті людини, адже тоді вирішується її доля на всю вічність. Це хвиля неминуча, адже смерті ніхто не може уникнути; хвиля вирішальна, бо її нещасливих наслідків вже не можна виправити; хвиля, яка вимагає найбільшої пильності, адже її ніколи не можна передбачити. І проте цю хвилю найчастіше занедбують. Більшість людей зазвичай думає про все інше, про все інше дбає, тільки не про щасливу смерть. Що з цього виникає? А те, що живучи для світу і його втіх, вони не остерігаються гріхів, заплутуються в залежності – і, нехтуючи Божими благодатями, гинуть смертю нещасливих.
Сьогодні, в останній день новенни, подумай про цей основоположний і такий важливий момент свого земного життя, а святий Йосиф нехай напоумить тебе своїм прикладом, як ти повинен умирати. Щасливою була смерть Йосифа, адже він помер на лоні Ісуса, помер в Його благодаті і любові. Але він впродовж усього життя любив Ісуса, все життя виконував Божу волю, все життя прагнув з’єднатися із Ним навіки на небесах.
О, якби й ти міг померти в Божій благодаті, з любов’ю Ісуса в серці, поживлений Його Пресвятим Тілом, на лоні святої Церкви. Солодке життя з Ісусом, але ще солодшою є смерть з Ісусом, бо вона поєднує нас навіки з нашим Богом. Таку щасливу смерть випросить тобі святий Йосиф, якщо шануватимеш його за життя і палко віддаватимешся його опіці, адже він є Покровителем доброї смерті. Вже стільки людей зазнало його потужної опіки в годину смерті. І ти теж її безперечно зазнаєш, якщо постійно її прикликатимеш.
Але самого прикликання святого Йосифа не досить. Ти повинен іще сам працювати над собою, повинен все життя готуватися до смерті, старанно уникати всього, що може тебе привести до гріха. А якщо, на нещастя, скоїш гріх, не відкладай покути, але якомога швидше примирися з Богом і старайся повернути Його милість.
Тож подумай сьогодні про свою смерть і спитай себе: коли б довелося померти прямо зараз, чи відчував би я себе в безпеці, чи ніщо мене не тривожило б, чи не хотів би отримати ще трохи часу, щоб виправити своє життя? Тому чини зараз те, що хотів би тоді вчинити. В тебе є ще час і нагоди. Зроби іспит совісті з усього свого життя, осуди себе до того, як тебе судитиме Бог. У таїнстві примирення старайся перепросити Бога і повернути його милість, а після завершення цієї новенни почни нове життя згідно з Божею волею. Пам’ятай, що смерть – це пора збирання плодів чеснот і добрих учинків, які ми робили за життя і які нам випросять у Бога безцінну нагороду. Ніхто не може збирати плодів, якщо перед цим не садив і не щеплював. Тож працюй зараз над собою, тепер викорінюй у собі бур’яни гріховних залежностей і плекай чесноти, і тоді в благодаті Божій та в опіці Богородиці Марії і святого Йосифа будеш колись збирати жадáні плоди.
Прохання до святого Йосифа
Прошу тебе, найславніший святий Йосифе, Покровителю щасливої смерті, через усі заслуги твого життя випроси мені у Бога благодать, щоби під час свого земного паломництва серед повсякденних трудів і принад світу я не забув ніколи про хвилину моєї смерті і старався так жити й уникати гріха, щоб в цю найважливішу хвилину Бог був до мене милостивий і дозволив мені перейти до вічності у Його святій благодаті. Амінь.
Молитовний заклик
О Ісусе, через Твою Пресвяту Кров, яку Ти пролив заради мене, дай мені щасливу смерть!
Постанова
В кожному місяці я виберу собі один день, в якому розмірковуватиму над своєю майбутньою смертю і зроблю іспит совісті. Помолюся теж літанію до святого Йосифа, щоб випросити собі щасливу смерть.
Літанія до святого Йосифа
Господи, помилуй. Христе, помилуй. Господи, помилуй.
Христе, почуй нас. Христе, вислухай нас.
Отче Небесний, Боже, помилуй нас.
Сину, Відкупителю світу, Боже, помилуй нас.
Духу Святий, Боже, помилуй нас.
Свята Трійце, Єдиний Боже, помилуй нас.
Свята Маріє, молись за нас.
Святий Йосифе, молись за нас.
Преславний нащадку Давида, молись за нас.
Світло патріархів, молись за нас.
Обручнику Богородиці, молись за нас.
Пречистий страже Діви, молись за нас.
Годувальнику Сина Божого, молись за нас.
Дбайливий оборонцю Христа, молись за нас.
Голово Святого Сімейства, молись за нас.
Йосифе найправедніший, молись за нас.
Йосифе пречистий, молись за нас.
Йосифе найрозсудливіший, молись за нас.
Йосифе наймужніший, молись за нас.
Йосифе найслухняніший, молись за нас.
Йосифе найвірніший, молись за нас.
Дзеркало терпеливості, молись за нас.
Друже вбогості, молись за нас.
Прикладе трудівників, молись за нас.
Окрасо сімейного життя, молись за нас.
Опікуне дів, молись за нас.
Опоро сімей, молись за нас.
Втіхо нещасливих, молись за нас.
Надіє хворих, молись за нас.
Покровителю вмираючих, молись за нас.
Постраху пекельних духів, молись за нас.
Опікуне святої Церкви, молись за нас.
Агнче Божий, що береш гріхи світу, Господи, прости нас.
Агнче Божий, що береш гріхи світу, Господи, вислухай нас.
Агнче Божий, що береш гріхи світу, помилуй нас.
С. Боже, Ти поставив Йосифа на сторожі Твого Дому.
В. І господарем усього багатства Твого.
С. Молімося: Боже, Ти своїм незбагненним Провидінням обрав святого Йосифа за Обручника Пресвятої Матері Твого Сина. Просимо Тебе: вчини так, щоб ми заслужили його заступництво на небі, бо як опікуна вшановуємо його на землі. Котрий живеш і царюєш на віки вічні.
В. Амінь.
Молитви на завершення вечірнього молебня
Отче вбогих, о святий Йосифе, ось ми, вбогі на святі скарби небес, ми, вбогі на чесноти і благодаті, після Богородиці Марії благаємо і Тебе, могутній наш Покровителю перед Богом. Випроси нам відпущення гріхів і огиду до гріха. Випроси нам любов до чеснот, побожність, терпеливість і страх Божий. Випроси, щоби примножувалася в нас віра сильна і стійка, надія незламна і любов найпалкіша до Бога і ближнього. Як Йосиф єгипетський був спасителем свого народу і країни, так і ти, Покровителю, будь нашим захистом, нашою поміччю, рятівником наших у всіх потребах як тіла, так і душі. Храни нашу святу Католицьку Церкву, захищай нашу Вітчизну, борони всі християнські стани, а особливо оберігай дітей і молодь нашу. Дай нам хліб нашого, дай життя чисте, дай смерть святу і спасіння вічне. Амінь.
Тобі честь і всяка хвалá, о добрий Ісусе, Царю і Спасителю наш. Благословенний Ти понад усе, через усе і в усьому, що існує на небі і на землі. Благословенний Ти всім серцем нашим, яке кохає Тебе і величає понад усе. Пресвята Гостіє, сило вигнаної душі, Божа Євхаристіє, Діаманте Серця Ісусового, будь єдиною нашою любов’ю, будь єдиним нашим прагненням у житті і при смерті. За отримані нами благодаті і дари палко дякуємо Тобі, о Ісусе. Гріхи наші, перéступи і провини наші прости нам, о Ісусе. Щиро в них каємося і твердо обіцяємо виправити наше життя. Віддаємо Тобі на ніч, о Ісусе, душі, серця і тіла наші. Очисти їх і освяти, щоб вони жили лише Тобою і для Тебе по всі часи. Амінь.
Пісня до святого Йосифа
- Покровителю небесний, любий Йосифе святий,
Нам скарбницю серця свого, щиро просимо, відкрий.
У своєму провидінні Бог-Отець тебе обрав:
На землі для Його Сина батьком названим ти став.
- Твоїй батьківській опіці був довірений Ісус,
Тож і нам будь добрим батьком: борони нас від спокус,
Нас навчи Христа любити – так, як ти Його любив,
Віддано Йому служити – так, як ти Йому служив.
- І над нами та над світом кожен день і кожен час
Хай царює Син Марії, Вседержитель наш і Спас!
Його в Таїнстві святому хай вшанує людство все,
Кожне серце дар любові хай Ісусу принесе!
Молитва до святого Йосифа
(папи Лева XIII)
Приходимо до тебе, святий Йосифе, у нашій недолі. Звертаючись за допомогою до твоєї Пресвятої Обручниці, з вірою благаємо і про твою поміч. Заради любові, яка єднала тебе з Непорочною Дівою Марією, і заради твоєї батьківської турботи, якою ти оточував Дитину Ісуса, смиренно благаємо: милостиво поглянь на людство, яке Ісус відкупив власною Кров’ю, і своїм могутнім заступництвом допоможи нам у потребах наших.
Опікуне Святого Сімейства! Піклуйся про вибраний народ Ісуса Христа. Віддали від нас, любий отче, всіляку хворобу, блуд і зіпсуття.
Наш могутній Заступнику! У боротьбі з силами темряви прийди до нас із небесною допомогою, і, як колись ти врятував Дитя Ісус від Ірода, так і тепер охороняй святу Церкву Божу від ворожих підступів та всілякого зла.
Невтомно опікуйся кожним із нас, щоб ми за твоїм прикладом і з твоєю допомогою осягли вічне блаженство на небесах. Амінь.
Телеграма
до святого Йосифа у нагальній потребі,
або Трідуум, який звершується в один день, задля упрошення негайного порятунку
Наведені молитви слід відмовити тричі впродовж дня: вранці, в полудень і ввечері. Якщо справа дуже невідкладна, наприклад, треба випросити навернення для хворого в небезпеці смерті, можна відправити цей молебень за три години поспіль.
Молитва
Святий Йосифе, жертвую тобі любов Ісуса і Марії, яку вони відчувають до Тебе. Жертвую Тобі теж прославу, вирази вдячності і жертви, які Тобі вірні склали впродовж століть аж до цієї хвилини. Віддаю назавжди себе самого і всіх дорогих моєму серцю під Твою святу опіку.
Благаю тебе, заради любові Бога і Пресвятої Діви Марії, Твоєї Обручниці, благоволи випросити нам благодать вічного спасіння і всі потрібні нам благодаті, а особливо благодать … (назвати інтенцію). Поспіши мені на рятунок, святий Патріарху, і утіш мене в цій печалі.
О святий Йосифе, Друже Серця Ісуса, вислухай мене.
Отче наш… Радуйся, Маріє… Слава Отцю…
Предвічний Отче, жертвую Тобі Пресвяту Кров, Серце і Лик Твого Єдинородного Сина, всі чесноти і заслуги Матері Пресвятої та Її Пречистого Обручника святого Йосифа й усі скарби святої Церкви задля отримання благодаті вічного спасіння і всіх потрібних нам благодатей, особливо … для Н.
Рятуй, о Йосифе, від лиха нас
в житті і смерті, в кожен час!
П’ять закликів до святого Йосифа
Святий Йосифе, Ти безмежно любив Ісуса і Марію, випроси мені благодать, щоб я все палкіше усім своїм серцем любив Твого названого Сина і Його Пресвяту Матір.
Святий Йосифе, випроси мені благодать, щоб я, так як Ти, вмів поєднувати повсякденні труди із глибокою молитвою.
Святий Йосифе, щасливий Опікуне Ісуса і Непорочної Марії, заради твоєї чистоти прошу: оберігай мою чистоту.
Святий Йосифе, Покровителю тих, хто вагається з вибором, порятуй тих, хто стоїть над прірвою зла, і осявай покликаних до служіння Христові.
Святий Йосифе, Ти прийняв благу смерть на руках Ісуса і Марії, випроси мені благодать щасливої смерті. Нехай Ісус і Марія супроводять мене в хвилину конання, а останніми моїми словами нехай будуть найсолодші імена: Ісус, Марія, Йосиф! Амінь.
Орден сестер–бернардинок
Історичний нарис
Орден сестер-бернардинок (повна назва: Монахині Третього регулярного ордену св. Франциска Асізького, OFSB) належить до духовної сім’ї францисканських інституцій. Його виникнення пов’язане з перебуванням і діяльністю у Кракові святого Йоана Капістрана (1453–1454), який насадив у Польщі реформовану гілку францисканського Ордену Братів Менших. Перший їхній монастир і храм був створений в 1453 р. на Страдомі у Кракові, носив він назву святого Бернардина Сієнського, тому монахів стали називати бернардинами. Ця назва перейшла і на спільноти сестер ІІІ ордену святого Франциска, які виникали поблизу бернардинських монастирів і під їхньою духовною опікою в Кракові та інших містах Польщі.
Першим формальним конвентом сестер-бернардинок у Польщі був монастир і костел святої Агнеси на Страдомі в Кракові, які були збудовані в 1459 р. завдяки фундації каштеляна сандомирського і управителя веліцьких солеварень Яна Гіньчі з Рогова. Через два роки (1461) вікарій польської провінції бернардинів, Габріеле Рангоні з Верони, надав сестрам статут і ввів клаузуру. Ті сестри, які не хотіли оселитися в новозбудованому монастирі, залишилися надалі поза клаузурою, створивши монастир святої Колети.
Більш ніж 100 років монастир святої Агнеси був єдиним формальним конвентом бернардинок у Польщі. В інших місцевостях обік монастирів братів менших існували лише доми терціярок, які проживали спільно, але без клаузури. Після Тридентського собору, під кінець XVI століття, більшість із них прийняла реформу, а разом із нею клаузуру та урочисті обіти, перетворившись таким чином на формальні конвенти.
Впродовж кількох століть існування ордену в історичних межах Польщі було понад 30 монастирів сестер. Більшість із них зникли внаслідок ліквідації російською владою або інших несприятливих обставин. Зараз існує 9 автономних монастирів (з них 3 виникло вже в ХХ столітті), які входять у федерацію, створену в 1959 р. Сестри дотримуються ІІІ Правила святого Франциска Ассізького, затвердженого в новій редакції папою Йоаном Павлом ІІ, та Конституцій, оновлених в духу вчення Другого Ватиканського собору.
Впродовж усього часу свого існування сестри-бернардинки зберегли свою основну рису – споглядальний характер. Зачинені в клаузурі, вони віддавалися молитві і покуті, виготовляли літургійні шати та інші церковні облачення, деякі монастирі створили пансіонати для дівчат. І сьогодні спосіб життя сестер не зазнав істотних змін. В час, вільний від молитви, вони гаптують і шиють літургійні шати й обруси, крім того, виконують різні роботи у храмі, монастирі та саду. У кількох монастирях випікають гостії та комуніканти для святої Меси.
Історія монастиря святого Йосифа
Виникнення монастиря. Єдиний існуючий до сьогодні в Кракові монастир і костел сестер-бернардинок під покровительством святого Йосифа має свої корені в монастирі святої Агнеси (ліквідований в 1788 р.). Він був створений у половині XVII столітті завдяки ініціативи сестри Терези Задзік (1592–1652). Будучи настоятелькою монастиря святої Агнеси, вона багато років послідовно добивалася згоди церковної і мирської влади на створення нового монастиря сестер у межах міських стін. Це диктувалося тодішньою необхідністю: монастир святої Агнеси, розташований над Віслою, часто страждав від розливів річки, що змушувало клазурових монашок покидати стіни монастиря і шукати притулку в мирян. Це негативно впливало на уклад монашого життя. Та й умови проживання у пошкоджених водою і підмочених стінах залишали бажати кращого.
Для реалізації свого задуму сестра Тереза отримала певну суму у спадок по своєму брату Якубу Задзіку, єпископу краківському (+1642). За посередництвом воєводини равської Дороти Суловської вона придбала ренесансну кам’яницю Станіслава Желенського (з Ланцкоронських), розташований у межах міських стін Кракова, між костелами Святої Трійці (домініканським) і святих Петра і Павла (єзуїтським). Після отримання в 1644 р. згоди на нову фундацію короля Владислава IV, єпископа краківського Пьотра Гембіцького і капітулу братів менших, а також після перебудови особняка під монастирські приміщення і після спорудження при них невеликого дерев’яного костелу святого Йосифа, дня 11 серпня 1646 р. шестеро сестер з монастиря святої Агнеси із сестрою Терезою на чолі як настоятелькою перебралося в цю нову фундацію. Незабаром спільнота сестер збільшилася – упродовж кількох років 10 молодих дівчат вступило до новозаснованого монастиря. В 1649 р. до монастиря приєднали сусідній дім Пєньонжків (Рачковських), розташований з північної сторони.
Важкі хвилини пережив монастир під час шведського вторгнення (1655–1657). Сестри були змушені втікати аж в Угорщину, а після повернення застали монастир і костел в руїні. У відбудові постраждалих монастирських приміщень найбільше відзначилася сестра Харітас Ловіцька, племінниця сестри Терези Задзік, багаторічна настоятелька монастиря.
Будівництво мурованого костелу. Невдовзі сестри задумали збудувати мурований костел. Для цього в 1694 р. вони отримали палац Тенчинських, який був у власності Яна з Бніна-Опалінського, воєводи новокорчинського. Палац розібрали, а з отриманої таким чином цегли збудували мурований костел. Спочатку роботою керував воєвода Міхал Варшицький, племінник сестри Терези Задзік. Після його смерті будівництво продовжувалося завдяки підтримці князя Францсика Лесьньовича, офіціала пілецького. Будівництво було завершене наприкінці 1702 р., а освятив новозбудований храм 23 вересня 1703 р. єпископ краківський Казімеж Лубенський.
Розширення монастиря. В першій половині XVIII століття були будовані чергові корпуси монастиря. В 1709–1710 рр. збудували нове крило монастиря між костелом і міською стіною. Кількома роками пізніше із західного боку було споруджене наступне крило монастиря, з трапезною на першому поверсі. У 1726 р. була упорядкована пуста територія, що лежала на південь від храму, яка колись належала до маєтку Тенчинських, там влаштували сад. В 1730 р. сестри стали власницями зруйнованого особняка Тарлів (Конецьпольських) та пустої площі, яка лежала на північ від костелу, які їм подарувала Тарлова, дружина кухмістра коронного. Великий вклад у розбудову монастиря внесла сестра Франциска Вішовата, його багатолітня настоятелька, яка збудувала три наступних крила монастиря та провела низку ремонтних робіт і перебудов. Чимало дбала вона теж про матеріальне забезпечення сестер.
Пожежа Кракова у 1850 році. Пам’ятною подією в історії монастиря була величезна пожежа, яка сталася 18 липня 1850 р. Від нього потерпіло майже пів міста. Завдав він теж відчутної шкоди монастирським будинкам і костелу. Згоріли дахи монастиря і більшість келій на другому поверсі, розплавилися дзвони і частина храмового посуду. Лише костел чудом уцілів. Вдалося також врятувати монастирський архів і бібліотеку. Завдяки пожертвам вірних і допомозі від уряду вже того самого року до зими костел вкрили дахом, освятили два нових дзвони та тимчасово перекрили монастирські будинки. Однак відбудова ушкодженого пожежею монастирського комплексу тривала 16 років.
Капітальний ремонт костелу і монастиря. В 1875 р., завдяки допомозі тодішнього капелана сестер, отця Фелікса Шукевича, реставрували костел: укріпили склепіння, поставили нові лавки, нові вікна, облаштували сакристію. Була виконана нова поліхромія костелу (до того часу він був тільки побілений), відновили теж сильно постраждалі вівтарі. У 1895–1902 рр. костел отримав нове покриття мідною бляхою і нову позолоту вівтарів, а в монастирі встановили водопровідне обладнання.
Новий вигляд костелу в ХХ столітті. У 1913 р. художник Ян Буковський спроєктував і виконав нову поліхромію костелу святого Йосифа. Він теж розробив проєкт вітражів, які виготовила майстерня Габріеля Желенського. Проведено теж електричне освітлення в костелі і монастирі.
Архітектура костелу і монастиря
Костел святого Йосифа був споруджений в 1694–1702 рр. Це барокова споруда, з однією навою, у плані прямокутника з віссю з півдня на північ. Бічний довший західний фасад, в якому міститься вхід, повернений до вулиці. Південна стіна, яка замикає пресвітерій, виходить на монастирський сад, а східна та північна майже повністю зливаються з монастирем.
Зараз в костелі 7 вівтарів: головний і шість бічних. У головному вівтарі міститься милостями прославлений образ святого Йосифа з Ісусом у хлопчачому віці. Це образ італійської школи, написаний був приблизно в 1600 р. у стилі маньєризму. В одному з бічних вівтарів встановлена пізньоготична фігура Дитя Ісуса, званого Колетанським, теж чудотворна.
Монастир – багатокутник з нерегулярними формами, складається з низки особняків, які колись прилягали до міських стін. Більшість крил монастиря були добудовані або перебудовані в пізнішому періоді.
Із особняків, які увійшли до складу монастиря, заслуговує на увагу ренесансний особняк Лянцкоронських кінця XVI ст. Він розташований посеред комплексу і прилягає південною стіною до костелу. До наших днів він дійшов з відносно невеликими змінами. Фасад цієї частини монастиря має на першому та другому поверсі аркадну галерею з арками, які спираються на колони з іонічними капітелями. Під кінець ХІХ ст. з практичних міркувань колонаду на першому поверсі замурували, а на другому поверсі засклили. В 1994–1997 р. були проведені реставраційні роботи цього особняка з метою повернення його первісного вигляду. Тоді відкрили аркади першого і другого поверхів, реконструювали відсутні фрагменти, кружганки закрили заскленою стінкою з алюмінієвим каркасом.
Життя в монастирі
Впродовж усього часу свого існування монастир святого Йосифа зберіг принципово споглядальний характер. Зачинені у клаузурі, сестри головним чином присвячували себе славі Божій, відмовляючи або співаючи в різні пори дня і ночі бревіарій. Час, вільний від спільних молитов, вони займали рукоділлям: виготовляли літургійні шати і реманент для різних костелів, що було теж їхнім джерелом утримання. Незалежно від цього, майже від самого початку, на зразок інших тодішніх монастирів, сестри займалися вихованням і освітою дівчат. Приймали теж на проживання вдів, переважно добродійок монастиря. Не одна із них потім облачалася в чернечу рясу і жила в монастирі як терціярка. Вони підтримували монастир пожертвами, особливо у важкий початковий період будівництва і розбудов.
Тихе спокійне життя сестер в монастирі святого Йосифа було позбавлене якихось важливих подій, особливо тому, що монастир не вів зовнішньої діяльності і утримував тільки скупі контакти зі світом. Але різні катаклізми, такі як шведське вторгнення, а також часті в ті часи епідемії примушували сестер покидати місто і шукати прихистку на селі, переважно по маєтках заможних сімей.
У період поділів Польщі спостерігався загальний упадок чернечого життя. Не оминула ця тенденція і монастиря святого Йосифа. Особливі заслуги у поверненні чернечої дисципліни і спільного життя має отець Боніфацій, довголітній капелан сестер, який діяв за підтримки єпископа краківського Альбіна Дунаєвського. Завдяки йому в монастирі провели реформу, яка була спрямована на повернення дійсно чернечого життя, присвяченого служінню Богові. Також у 1884 р. у костелі запровадили безустанну адорацію Пресвятого Таїнства. В цей самий час були запроваджені також урочисті молебні на честь святого Йосифа впродовж усього березня. Завдяки старанням отця Боніфація монастир повернув споглядальний характер і став оазою молитви.
Монастир святого Йосифа надалі зберігає свій споглядальний характер та сувору папську клаузуру. Більшу частину дня сестри присвячують спільній і приватній молитві. Час, що залишився, виділяють для праці: шиють і ремонтують літургійні шати та речі літургійного використання, а також виконують інші необхідні роботи в костелі, саду, кухні, пральні. Ведуть теж широку переписку з благодійниками і шанувальниками Дитяти Ісуса і святого Йосифа, яку вони трактують як свого роду апостольство. Однак особливим апостольством, яке вони виконують у Церкві згідно зі своїм покликанням, це апостольство молитви і смирення у відособленні та мовчанні, а також складання Богові безустанної хвали, прослави і подяки.
У першому періоді існування монастиря великий вплив на його життя мало кілька настоятельок. Першою з них була засновниця монастиря, с. Тереза Задзік (1592–1652). Це була особа з видатними рисами характеру і великим організаторським талантом. Як черниця була вона ревна і глибоко духовна, жертовна і смиренна. Шість років (аж до своєї смерті) вона керувала монастирем твердою рукою, і одночасно з добротою. Сестри були до неї дуже прив’язані, про що свідчить хроніка, яка описує її смерть.
Особливе місце в ряду настоятельок займає с. Франциска Бжехвянка (1632–1702). Вона була другою монахинею, яка вступила в новіціят в цьому монастирі. Понад 30 років вона була вихователькою дівчат, яких віддали в монастир на виховання. З них 20 вступило до новіціяту. Її великою заслугою було те, що вона завела монастирські книги, завдяки чому можна відслідкувати минуле конвенту. Вона почала вести хроніку, книгу обітів та інші. Вона вирізнялася з-посеред сестер розумом, мала письменницький талант. Настоятельствувала с. Франциска 9 років. За її правління розпочали будувати новий мурований костел. Проте вона не дочекалася закінчення будівництва. Франциска Бжехвянка померла в загальному переконанні в її святості 26 січня 1702 р. Тіло її довгий час зберігалося нетлінним, так що треба було одягти його в нову рясу.
У той самий час особливою святобливістю життя вирізняється трикратна настоятелька, с. Вікторія Лонцька, яка померла під час моровиці в 1709 р. теж у загальному переконанні у святості.
Культ святого Йосифа
Від початку існування костел сестер-бернардинок у Кракові був осередком культу святого Йосифа. В першому дерев’яному костелі, в його головному вівтарі був уміщений образ святого Йосифа. Як говорить традиція і записи хроніки, його в 162 р. папа Урбан VIII передав єпископу краківському Якубу Задзіку, а той подарував образ своїй сестрі, яка збиралася заснувати новий монастир.
Монаше життя в монастирі сестер-бернардинок формується на основі наслідування чеснот святого Йосифа і в повному упованні на Його опіку над цим місцем. Засновниця монастиря, с. Тереза Задзік, вписала культ святого Йосифа вже у вступі Правила монастиря в 1649 р. Також вона видала розпорядження, щоб по середах правилася Меса до святого Йосифа, покровителя монастиря, про опіку. Ще сестри взяли на себе зобов’язання щодня молитися літанію до святого Йосифа. В пізніших розпорядженнях про цей обов’язок нагадували і підкреслювали. Із записів хронік відомо, що патрональні свята святого Йосифа відзначали урочисто.
Доказом живого культу святого Йосифа є численні вотуми, розвішані навколо образу і вміщені у монастирській скарбниці, які вірні жертвують на подяку за отримані благодаті. Збереглася теж книга надзвичайних благодатей, яку вели до кінця XVII століття, а його перші записи датовані 1648 роком.
В 1936 р. при костелі створили Товариство доброї смерті під іменем святого Йосифа, щоб нести молитовну допомогу вмираючим. Єдність членів товариства є духовною, проте воно активно живе.
Культ святого Йосифа в костелі сестер-бернардинок продовжує жити, а сам костел належить до найбільш відвідуваних у Кракові. О кожній порі дня тут можна побачити вірних, заглиблених у молитву. Приїжджають сюди шанувальники Йосифа з віддалених закутків Польщі, а також із-за кордону.
Літургійною формою культу святого Йосифа є молебні, які звершують на його честь. Особливо присвячений йому день – середа. Найбільшою пошаною святого Йосифа оточують весь місяць березень. Перед урочистістю проводиться новенна, яка збирає дуже багато шанувальників цього святого Покровителя. В день урочистості 19 березня святу Месу о 7.00 год. традиційно править митрополит краківський.
Тричі були зроблені спроби провести коронацію святого Йосифа в його милостями відомому образі в сестер-бернардинок у Кракові: двічі в міжвоєнний період і останній раз в 1981 р. Проте, з різних причин, їм не судилося збутися.
Культ Дитяти Ісуса
В одному з бічних вівтарів костелу святого Йосифа міститься пізньоготична невелика скульптура Дитяти Ісуса, званого Колетанським. Походить вона із ліквідованого в 1823 р. монастиря святої Колети. Останніх двох монахинь цього монастиря перевели до монастиря святого Йосифа, і вони принесли із собою фігурку Дитяти Ісуса, якого відтоді звали Колетанським.
Початки історії фігурки губляться в легенді. Зберігся документ початку XVIII століття, який розповідає, що фігурка припливла Віслою і затрималася біля монастиря святої Колети. Сестри взяли її та вмістили на вівтарі у трапезній.
Від самого початку фігурка Дитяти Ісуса стала славитися великими милостями, однак книги благодатей і чудес не вели. Однією із чудесно зцілених була сестра Непомуцена Валевська, яка була німою з народження. У віку кільканадцяти років вона чудесно почала говорити; згодом вступила до монастиря святої Колети і до кінця життя відзначалася великою набожністю до Дитяти Ісуса. У 1823 р. разом із іншою монахинею її перевели до монастиря Святого Йосифа.
Фігурка Дитяти Ісуса прославилася чудесами також і в монастирі святого Йосифа. Проте й тут їх не записували. Доказом живого культу є численні вотуми, пожертвуваними вірними, деякі дуже цінні. Милостями відома фігурка Дитяти Ісуса відома не лише в Кракові, а також і у віддалених куточках Польщі та за її кордонами. Сестри ведуть широку переписку з шанувальниками Дитяти Ісуса, у підніжжя його вівтаря моляться вірні з усієї Польщі.
Культ Євхаристії
Найціннішим скарбом францисканської духовної спадщини є культ Євхаристії. В костелі святого Йосифа краківського монастиря сестер-бернардинок він виражений зокрема неустанною адорацією Пресвятого Таїнства, яка існує тут від 1884 р. Її запровадили одночасно з реформою монашого життя завдяки старанням отця Боніфація Ястшембського, тодішнього капелана сестер. Завдяки йому монастир повернув споглядальний характер і став оазою молитви. Все життя сестер скероване до Ісуса, присутнього у Пресвятому Таїнстві, якому вони поклоняються, змінюючи одна одну щогодини впродовж усього дня. Також і вірні охоче приходять до костелу з огляду на його молитовну атмосферу, щоби у ніг Ісуса, виставленого в монстранції, відкрити своє серце і зачерпнути сили на подальші труди щоденного життя.